План
Теоретична частина
1. Дієздатність фізичних осіб та її види
2. Назвіть види об'єднань підприємств, яким є їхній правовий статус?
Практична частина
Завдання № 1
Завдання № 2
Література
1. Дієздатність фізичних осіб та її види
Для того, щоб мати можливість самостійно створювати для себе цивільні права і обов'язки, фізична особа повинна бути не тільки правоздатним, але і дієздатним.
У найбільш простому вигляді дієздатність, як правова категорія, може бути визначена як здатність особи своїми діями набувати права і обов'язки. Вона може бути визначена й інакше - як здатність особи вчиняти дії з правовими наслідками. У будь-якому випадку підкреслюється те, що дієздатна особа сама для себе, своїми власними діями набуває прав та обов'язків, в результаті власних дій стає учасником правовідносин.
Для того, щоб від цих загальних характеристик дієздатності перейти до її визначення на галузевому рівні, необхідно врахувати, насамперед, характер дій, які може вчиняти суб'єкт певної галузі права, та властивості прав і обов'язків, які він може створювати для себе.
Зазначені вимоги враховані, зокрема, і у визначенні дієздатності фізичної особи, що міститься у ЦК України.
Дієздатність фізичної особи - це її здатність своїми власними діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (Ст. 30 ЦК України).
Таке визначення дієздатності фізичної особи досить повно характеризує цю правову категорію. Разом з тим, воно має недолік, тому що не містить вказівок на особливості дієздатності саме фізичної особи, не зазначає риси, що відрізняють її від дієздатності юридичної особи (яке, однак, відповідно до концепції ЦК України не збігається з поняттям дієздатності фізичної особи - ст . 92 ЦК).
Вирішення цієї колізії можливе завдяки врахуванню елементів дієздатності, що входять до її складу в тому чи іншому випадку.
Як згадувалося вище, елементами змісту дієздатності фізичної особи є:
можливість самостійного здійснення угод (сделкоспособность);
можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатність);
можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (тестаментоспособность):
можливість обирати собі представника та самому виступати в якості представника (трансдееспособность);
можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізіесдееспособность). Доцільність виділення такого елементу дієздатності, як бізнесдееспособность, обумовлена тим, що цей елемент загального поняття дієздатності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини, а й пов'язані з вчиненням дій щодо державної реєстрації громадянина, як індивідуального підприємця, з одного боку, і поширенням на фізичних осіб-підприємців правил нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст.ст. 50-54 ЦК України);
6) можливість бути учасником сімейних відносин (шлюбно-сімейна дієздатність).
На перший погляд, виділення окремих елементів дієздатності не має практичного значення. Однак, це враження помилкове.
Хоча в ст. 30 ЦК України дано загальне визначення дієздатності, проте в подальших його нормах помітний диференційований підхід до виникнення окремих елементів дієздатності.
Так, якщо сделкоспособность виникає в особи, яка досягла 14 років (за умови, що батьки, усиновителі або опікуни не заперечують проти угоди - ст.ст. 32, 221, 222 ЦК України), то виникнення деліктоздатності зв'язується з наявністю додаткових умов (зокрема , з наявністю майна, достатнього для відшкодування - ст. 33 ЦК України).
Якщо часткова сделкоспособность є навіть у особи, яка не досягла 14 років (ст. 31 ЦК України), то трансдееспособность, як випливає зі ст. 242 ЦК України, настає лише з досягненням повноліття. Хоча заповіт є односторонньою угодою, але право на заповіт (тестаментоспособность) виникає лише в осіб з повною цивільною дієздатністю і на відміну від інших угод не може здійснюватися через представника (ст. 1234 ЦК України).
Вимога повної дієздатності, як загальне правило, висунуто ст. 50 ЦК України щодо фізичної особи, яка хотіла б займатися підприємницькою діяльністю. Виняток з цього правила встановлено ст. 35 ЦК України, але і тут є особливість - віковим межею є "нетиповий" для норм ЦК України вік - 16 років.
Тому слід визнати, що відмінність зазначених елементів дієздатності є доцільним і з практичної точки зору, оскільки дає можливість диференційовано підходити (що і робить ЦК України) до визначення вимог щодо надання особі того чи іншого виду (елементу) дієздатності.
На відміну від правоздатності дієздатність пов'язана зі здійсненням людиною вольових дій, які передбачають досягнення певного рівня психічної зрілості. Критеріями є вік, а також стан психічного здоров'я.
З урахуванням цих критеріїв закон виділяє кілька видів дієздатності фізичних осіб:
1) повну дієздатність;
часткову дієздатність;
неповну дієздатність.
1) Повна дієздатність визнається за повнолітніми фізичними особами, тобто досягли вісімнадцяти років (ст. 34 ЦК України).
Зазначений віковий ценз може бути знижений у двох випадках:
а) реєстрація шлюбу особою, що не досягли 18 років (Ч. 1 ст. 34ГК Україна).
Шлюбний вік, встановлений для чоловіків -18 років і жінок - 17 років (ст. 22 СК України), може бути знижений за рішенням органів місцевого самоврядування до 16 років за наявності поважних причин. Перелік таких причин законодавство не містить, але до них, як правило, відносять вагітність нареченої, народження дитини тощо Ст. 23 СК України допускає також за виняткових обставин можливість реєстрації шлюбу особами після досягнення ними 14 років.
На зниження шлюбного віку згода батьків або інших законних представників не потрібно, але їх думку, при цьому, враховується. Реєстрація шлюбу особами, для яких був знижений шлюбний вік, здійснюється в загальному порядку.
Після реєстрації шлюбу неповнолітні фізичні особи набувають дієздатності в повному обсязі;
б) надання повної цивільної дієздатності за рішенням органу опіки та піклування неповнолітній особі (ст. 35 ЦК України).
Надання повної цивільної дієздатності (емансипація) згідно зі ст. 35 ЦК України можливе:
щодо фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором;
щодо фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю;
щодо неповнолітнього фізичної особи, записаного матір'ю або батьком дитини.
Підстави і порядок емансипації визначаються по-різному:
для працюючих за трудовим договором надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою зацікавленої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або опікуна, а в разі відсутності такої згоди - за рішенням суду;
для бажаючих займатися підприємницькою діяльністю і досягли 16 років необхідно отримати письмову згоду на реєстрацію, як підприємця, від батьків (усиновлювачів), опікуна або органу опіки та піклування. При наявності вказаного згоди така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому випадку воно набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації його як підприємця;
- Для надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі, записаному матір'ю або батьком дитини, необхідний факт державної реєстрації народження дитини, одним з батьків якої є неповнолітній. У цьому разі згоди батьків неповнолітнього, органів опіки та піклування і т.п. на емансипацію неповнолітньої особи не потрібно. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності, батьківства, надана неповнолітній особі повна цивільна дієздатність зберігається.
Ст. 35 ЦК України не згадує про значення членства у виробничому кооперативі, однак, очевидно, таке членство особи, яка досягла 16 років, за аналогією з трудовим договором, може бути підставою надання повної цивільної дієздатності.
2) Часткову цивільну дієздатність мають фізичні особи, які досягли чотирнадцяти років (ст. 31 ЦК України називає їх також «малолітніми особами»).
Їх дієздатність обмежується можливістю самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (тобто угоди, задовольняють побутові потреби особи, що відповідають рівню її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосуються предмета, що має невисоку вартість), а також здійснювати особисте немайнове право на результати інтелектуальної, творчої діяльності, охоронювані законом.
Всі інші угоди, зроблені малолітніми до досягнення ними 14 років, нікчемні і не породжують для них правових наслідків. Проте така угода може бути визнана судом дійсним на вимогу його батьків, усиновителя або опікуна, якщо вона зроблена в інтересах малолітньої особи (ст. 172 ЦК України).
Малолітня особа не несе цивільно-правової відповідальності за заподіяну їм шкоду. Це пояснюється тим, що малолітні особи ще не можуть повною мірою оцінювати свої дії та керувати ними, а тому не можуть визнаватися винними і нести відповідальність за правопорушення. Відповідальність за дії малолітніх покладається на їх батьків, усиновителів, опікунів, винних у нездійсненні належного нагляду за діями малолітнього чи неналежному вихованні дітей. Батьки, усиновителі, опікуни малолітніх можуть бути звільнені від відповідальності, якщо доведуть, що зобов'язання було порушене чи шкода заподіяна не з їх вини (ст.ст. 33, 1197 ЦК України).
3) Неповну цивільну дієздатність мають неповнолітні особи, тобто особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ст. 32 ЦК України).
Крім правочинів, передбачених статтею 31 ЦК України, вони можуть:
самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;
самостійно здійснювати право на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;
бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;
самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним такою фізичною особою на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Проте, якщо грошові кошти, внесені у фінансову установу на його ім'я іншими особами, то неповнолітня особа може розпоряджатися ними за згодою батьків (усиновителя) або піклувальника.
Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або опікунів. Згода може бути замінено наступним схваленням у письмовій формі угоди, зробленого зазначеними особами. У разі заперечення проти угоди того з батьків (усиновлювачів), з ким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснена з дозволу органу опіки та піклування.
На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Порушення цього правила може послужити підставою визнання судом угоди недійсною (ст. 233 ЦК України).
2. Назвіть види об'єднань підприємств, яким є їхній правовий статус?
Здійснення підприємницької діяльності її суб'єктами - підприємствами викликає потребу в безпосередній взаємодії з іншими підприємствами з метою колективного використання виробничого, науково-технічного, інформаційного та фінансового потенціалу кожного з них для досягнення більшої ефективності. Це зумовило створення великого числа і різноманітність видів об'єднань підприємств, які виникають на добровільній основі, з активними «горизонтальними» зв'язками між їх учасниками - суб'єктами підприємницької діяльності.
На практиці діє безліч різних видів об'єднань підприємств, що вимагає їх відповідного правового регулювання.
Відповідно до ст.119 ГК України залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.
Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Таке об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, який прийняв рішення про утворення об'єднання.
Господарське об'єднання - Об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.
Господарські об'єднання характеризуються наступними ознаками:
По-перше, його засновниками (учасниками) можуть бути тільки комерційні юридичні особи, тобто організації, що ставлять собі за основну мету отримання прибутку.
По-друге, учасники об'єднання зберігають свою юридичну самостійність як суб'єкти права. Це зафіксовано в ч.1 ст.121 Господарського кодексу. Підприємства - учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюються положення цього Кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств. Отже, об'єднання не вправі здійснювати управління та контроль за діяльністю учасників і виконувати функції з розпорядженням їхнім майном.
По-третє, добровільний порядок створення. Добровільність волевиявлення засновників на створення об'єднання знаходить відображення в установчому договорі.
По-четверте, об'єднання визнається новим і самостійним суб'єктом права (юридичною особою), якому належить майно, передане йому засновниками (учасниками).
Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством (ч.4 ст.121 ГК).
Виникає об'єднання на основі добровільного волевиявлення учасників, проте це не виключає необхідність його державної реєстрації як юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності. Державна реєстрація господарського об'єднання провадиться в порядку, встановленому законом.
Одне з основних правил, що регламентують виконання господарським об'єднанням зобов'язань, визначає міститься в ч.4 ст. 123 Господарського кодексу норма: об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання.
Це положення випливає з принципу самостійної майнової відповідальності юридичної особи, закріпленого в ст.96 Цивільного кодексу України: юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном.
Бо об'єднання і створили його учасники є юридичними особами і самостійними суб'єктами права, то, за загальним правилом, виключається взаємна майнова відповідальність їх один за одного за зобов'язаннями.
Однак зазначена норма має диспозитивний характер, передбачаючи можливість іншого рішення питання в установчих документах. Отже, як виняток із загального правила, в установчому договорі або в статуті можуть бути передбачені умови і порядок майнової відповідальності учасників за зобов'язаннями об'єднання. Це найбільшою мірою можливо в концерні, де тісний взаємозв'язок учасників і значна централізація управління викликає доцільність встановлення майнової відповідальності учасників за боргами об'єднання і навпаки. Але мова, ймовірно, може йтися лише про їхню додаткової (субсидіарної) відповідальності за зобов'язаннями один одного. При цьому кредитор повинен пред'явити вимогу насамперед до основного боржника (об'єднанню). У разі ж відмови основного боржника задовольнити вимоги кредитора зважаючи на недостатність коштів і майна, ця вимога може бути пред'явлена особі, що несе субсидіарну відповідальність.
Ст. 120 Господарського кодексу України називає господарських об'єднань: асоціація, корпорація, консорціум і концерн. Перші два види - договірні, решта - статутні. Приведення в законодавстві переліку об'єднань має певне значення для відмежування різних видів використовуваних у практиці об'єднань, виявлення їхніх відмінностей. Разом з тим важливо, що цей перелік не має вичерпного характеру. У законі зазначено, що можливі й інші об'єднання підприємств, передбачені законом. Це дозволяє включати в сферу дії закону нові, раніше не відомі, види об'єднань.
Асоціація - Договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації (ч. 2 ст.120 ГК). Хоча мета асоціації в законодавстві визначена як координація діяльності, зазвичай це не єдина мета. Іншими цілями асоціації можуть бути забезпечення захисту прав учасників, представлення загальних інтересів і т.п.
Асоціація може здійснювати координацію спільних розробок і досліджень, надавати учасникам послуги, зокрема юридичні (консультації з питань правового регулювання підприємницької діяльності, включаючи експортно-імпортні операції, кредитування); інформаційні (забезпечення учасників ринковою інформацією, рекламою для стимулювання попиту на ринках, забезпечення інформацією з технічних розробок, промисловими стандартами і промисловій статистиці); інші (пошук нових ринків збуту, сфер споживання, розробка і встановлення стандартів асоціації з питань галузевих класифікаторів якості, надійності, умов праці, рівня кваліфікації працівників та ін.)
Асоціація отримала широке поширення як один з провідних видів господарських об'єднань, оскільки є універсальним способом ведення спільної діяльності, вигідно відрізняючись від концерну і корпорації невисоким ступенем централізації, від консорціуму - широкої спрямованістю. Вона приваблива для її учасників можливістю поєднання участі в її діяльності з участю в інших асоціаціях і господарських об'єднаннях з збереженням всієї повноти юридичної самостійності. Ці особливості асоціації в поєднанні з виконанням нею функцій по координації діяльності учасників, наданні їм та іншим організаціям виробничих, комерційних, інформаційних послуг сприяють об'єднанню зусиль учасників, налагодженню господарських зв'язків, кооперування виробництва, викликають велике зростання числа асоціацій.
У рамках асоціацій їх учасники зазвичай координують виконання окремих своїх завдань або спільно здійснюють лише частина не основних функцій. Така обмеженість зв'язку між учасниками робить неможливим взаємну майнову відповідальність за боргами учасників та асоціації в цілому. Це ж робить можливим участь одного і того ж юридичної особи в різних асоціаціях. Управління в асоціації може здійснюватися як спеціально створюваними органами управління, так і головним юридичною особою (за узгодженням учасників). Орган управління, який створюється в асоціації, для учасників, в основному, є інформує, координуючим центром, що забезпечує погоджені дії по окремих видах діяльності. Він може бути і центром, що акумулює кошти для здійснення інвестицій і спільних завдань.
Враховуючи нежорсткої зв'язку між учасниками асоціації і незначний ступінь централізації, Закон передбачає: асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників.
З метою забезпечення захисту конкуренції та недопущення її неправомірного обмеження Антимонопольним комітетом України розроблені Принципи забезпечення відповідності антимонопольному законодавству створення та діяльності асоціації підприємців (інформаційний лист Антимонопольного комітету України від 20.12.95 р. № 5 / 03).
Об'єднання підприємців в асоціацію з урахуванням цих Принципів розглядається Антимонопольним комітетом України як здійснення підприємцями їх законного права на договірне добровільне об'єднання з метою, визначеною Законом, та у вигляді, який не суперечить антимонопольному законодавству, тобто без створення монопольного утворення, монополізації ринків та без обмеження конкуренції.
Принципи застосовуються до асоціацій, які створюються підприємцями, які є конкурентами, або підприємцями, які не є конкурентами, однак їх об'єднання на інших умовах, ніж визначено в Принципах, може призвести до появи монопольного утворення, монополізації ринку, обмеження конкуренції.
Створення асоціації визнається не призводить до порушень антимонопольного законодавства при дотриманні наступних умов:
- Асоціація створюється як договірне особа, яка не є господарським товариством чи підприємством; не здійснює підприємницької діяльності; засновники і учасники асоціації не отримують прямих прибутків (дивідендів) від її діяльності;
- Філії та представництва асоціації мають статус її структурних підрозділів;
- Асоціація є вільною для вступу (виходу) нових учасників (засновників) на засадах дотримання ними установчих документів асоціації і відповідності цим принципам;
- Предмет діяльності асоціації включає координацію господарської діяльності учасників без права втручатися в їх виробничу та комерційну діяльність та прийняття управлінських рішень;
- Функції та повноваження асоціації виключають можливість здійснення дій, що обмежують конкуренцію серед засновників та інших учасників ринку;
- Асоціація не засновує і не виступає співзасновником нових господарюючих суб'єктів, не здійснює контроль або управління, в тому числі довірчого, щодо господарюючих суб'єктів.
Найбільш характерними видами координаційної діяльності та функцій асоціації, які розглядаються Антимонопольним комітетом України як не призводять до появи монопольних утворень, монополізації ринків, обмеження конкуренції, є наступні:
- Забезпечення учасників асоціації інформацією з технічних розробок промислових стандартів і промислової статистики;
- Надання учасникам послуг, які найбільш ефективно можуть надаватися на галузевому рівні чи централізовано, зокрема таких, як юридичні консультації, допомогу у здійсненні експорту, страхування, кредитування, також навчання;
- Затвердження норм поведінки асоціації, її учасників або прийняття внутрішнього кодексу поведінки з урахуванням зазначених у інформаційному листі принципів. Метою норм є стимулювання кращої підприємницької політики учасників, справедливого поводження з споживачами, правил і чесних звичаїв у підприємництві;
- Підтримка інтересів учасників у державних органах;
- Координація спільних досліджень і розробок.
Іншими видами координаційної діяльності та функцій асоціації можуть бути:
- Забезпечення учасників асоціації ринковою інформацією; здійснення реклами для сприяння розвитку експорту і стимулювання попиту на внутрішніх ринках; здійснення пошуку нових ринків збуту, сфер постачання;
- Розробка і встановлення стандартів асоціації з питань галузевих класифікаторів якості, надійності, з питань умов праці чи рівня кваліфікації працівників, з питань поведінки у відносинах із споживачами;
- Сприяння законним інтересам учасників у здійсненні інших видів діяльності, які не суперечать установчого договору.
Вищевказані види координаційної діяльності та функцій асоціації можуть здійснюватися з урахуванням наступних положень:
- Асоціація ні за яких обставин не рекомендує ціни, не здійснює обмін інформацією щодо середніх цін чи середнього рівня витрат, не попереджає про заплановані зміни в діях учасників на ринках;
- Відомості про діяльність окремих учасників асоціації не публікуються і не передаються іншим учасникам асоціації, крім як у загальному вигляді, без визначення окремих учасників і не раніше, ніж через місяць після їх збору. Вони збираються, зберігаються і використовуються як інформація з обмеженим доступом відповідно до чинного законодавства про інформацію. До цих відомостей слід віднести таку інформацію стосовно учасника, як ціни, обсяги та вартість реалізації, дійсний стан отримання заявок, обсяги та вартість невиконаних заявок, перелік постачальників і замовників, прогнозований коефіцієнт використання потужностей, а також будь-яка інша інформація, за допомогою якої можна визначити поведінку окремого учасника асоціації.
В установчих документах асоціації можуть бути передбачені на основі відповідних норм чинного законодавства додаткові припустимі види діяльності асоціації, які пов'язані з особливостями функціонування галузей, ринків, їх сегментів, зокрема їх державним регулюванням і контролем, особливостями промислової політики в галузі.
Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації (ч.3 ст.120 ГК).
Отже, в корпорації можлива централізація функцій - їх перелік визначається в договорі. Корпорація виконує лише ті функції і здійснює ті повноваження, які добровільно передані їй учасниками. Отже, учасники можуть передбачати вилучення окремих функцій з свого відання або зменшення їх обсягів з передачею відповідних виключених повноважень корпорації в цілому.
Однак корпорація як договірне об'єднання не може розпоряджатися майном підприємств, що входять до її складу на правах засновників.
Консорціум - Це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасник, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, у порядку, визначеному його статутом. При досягненні мети його створення консорціум припиняє свою діяльність (ч.4 ст. 120 ГК).
За змістом закону, консорціум створюється на основі тимчасового угоди учасників про об'єднання ресурсів і зусиль з метою фінансування здійснення будь-яких завдань. Визнання законом консорціуму самостійним видом об'єднань дозволяє вважати його юридичною особою.
Це об'єднання створюється для вирішення конкретних завдань реалізації великих цільових програм і проектів. Після виконання цього завдання консорціум ліквідується або перетвориться в інший вид об'єднання.
Таким чином, консорціуми не передбачають високий ступінь централізації і концентрації управління. Будучи об'єднанням підприємств з метою вирішення певних завдань інвестиційного, науково-технічного чи фінансового характеру, що будується на добровільних засадах, консорціум, як і асоціація, більше характеризує координаційні, ніж субординаційні відносини учасників.
Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну (ч.5 ст.120 ГК).
Концерн дає можливість об'єднати ресурси і зусилля його учасників при збереженні їх повної правової самостійності і юридичної можливості вступу в інші відносини з іншими суб'єктами підприємницької діяльності.
Відмінність концерну від інших видів господарських об'єднань (особливо, від асоціації) - у високому ступені централізації і глибині зв'язку між учасниками. Властива концерну централізація значної частини виробничо-господарських функцій і здійснення всіма його учасниками єдиної політики в рамках концерну призводить до наділення його широким колом власних повноважень здійснення виробничої діяльності, у тому числі до утворення централізованих фінансових фондів, створення нових суб'єктів господарської діяльності в інтересах учасників концерну з тісними господарськими зв'язками і відносинами його учасників всередині концерну.
Особливістю концерну є те, що він, в порівнянні з іншими видами об'єднань, - найбільш централізована структура з жорсткими зв'язками його учасників, які узгоджено здійснюють основну діяльність. Тому установчими документами концерну може бути заборонено його учасникам складатися одночасно в декількох концернах, однак вони мають право бути членами різних асоціацій. Жорстка взаємозв'язок учасників у концерні робить можливим існування додаткової майнової відповідальності учасників за зобов'язаннями об'єднання в цілому, про що можуть домовитися учасники концерну.
Високий ступінь централізації робить необхідним обов'язкове створення відокремленого апарату управління. Концерн має право централізувати будь-які функції управління, якщо це передбачено статутом.
Таким чином, концерн є єдиним виробничо-господарським комплексом, учасники якого тісно пов'язані між собою технологічним і коопераційним єдністю. Вони передають концерну значно більше повноважень, ніж учасники асоціації, і централізують виконання основних напрямків своєї діяльності (виробничої, наукової, інвестиційної, зовнішньоекономічної тощо). Учасники концерну наділяють його правом вирішувати питання, пов'язані з матеріально-технічним забезпеченням, збутом (реалізацією) продукції та ін
Господарські об'єднання - Добровільні об'єднання юридичних осіб, створені ними з метою координації діяльності, забезпечення захисту їх прав, представлення спільних інтересів у державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях. Метою таких об'єднань є захист і реалізація інтересів його учасників, консолідація зусиль у забезпеченні роботи його структур.
Завдання № 1
Після смерті матері Іванова отримала у спадок житловий будинок. Оскільки Іванова вже мала житловий будинок для проживання вона вирішила продати отриманий у спадщину будинок. Вважаючи свою дружину недостатньо практичною, чоловік отримав від неї розписку, в якій вона зобов'язалася продати будинок тільки з його згоди. Через деякий час чоловік поїхав у відрядження. У його відсутність Іванова продала будинок Ларіонову. Повернувшись з відрядження і дізнавшись про продаж будинку, Іванов зажадав від Ларіонова доплатити 30% вартості ціни, за яку будинок проданий, або повернути будинок, відчужений без його згоди.
Ларіонов відмовився як від доплати так і від повернення будинку, пояснивши, що ціна була визначена Іванової, яка є власником будинку. Іванов пред'явив у суді позов до Іванової та Ларіонову про визнання угоди недійсною. У позовній заяві він посилався на те, що його дружина здійснила оборудку, всупереч узятим на себе письмових зобов'язань.
Яке рішення повинен винести суд?
Після смерті матері Іванова отримала у спадок житловий будинок. Вона перебуває у шлюбі. Згідно зі ст. 57 Сімейного Кодексу України даний житловий будинок є особистою приватною власністю Іванової, а саме: п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України майно, набуте нею під час шлюбу, але на підставі договору дарування чи в порядку спадкування є особистою приватною власністю дружини. Іванова має право розпоряджатися даним майном так, як вважатиме за потрібне без згоди чоловіка. Розписка, яку Іванова написала чоловікові, є недійсною, тому що вона обмежує право розпорядження майном власника. Згідно зі ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Тут мова вже йде про моральні принципи взаємовідносин подружжя: чому так вчинила дружина, а не з юридичної точки зору.
Завдання № 2
Петрухін продав приватизовану квартиру Соловйову. Коли останній став готуватися до переїзду, то з'ясував, що одна з кімнат в придбаній квартирі здана в оренду Гришину строком на 5 років, про що при включенні договору купівлі-продажу квартири Петрухін не довів до відома Соловйова. Соловйов зажадав від Петрухіна повернення сплаченої за квартиру суми грошей. Останній відмовився виконати вимогу Соловйова, посилаючись на те, що Соловйов сам повинен був навести довідки про осіб, що проживають в квартирі, і що договір не тільки укладено, але вже і виконаний. Соловйов звернувся з позовом до суду.
Які особливості продажу житлових приміщень? Яке рішення повинен винести суд?
За умовами задачі Петрухін продав приватизовану квартиру Соловйову. Однак одна з кімнат в придбаній квартирі була здана в оренду Гришину строком на 5 років і при укладанні договору купівлі-продажу квартири Петрухін не довів до відома Соловйова. Згідно зі ст. 814 ЦК України у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця, тобто договір найму не припиняє свою дію у зв'язку з оформленням договору купівлі-продажу квартири. Згідно зі ст. 659 ЦК України продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, який продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.
У зв'язку з цим суд винесе рішення про розірвання договору купівлі-продажу, так як Петрухін (продавець) не попередив про права третіх осіб на квартиру в момент укладання договору купівлі-продажу, тому що Соловйов не знав про те, що Петрухін уклала договори найму з громадянином Гришине, тим більше строком на 5 років.
Використана література
1. Цивільний Кодекс України - Х. «Одіссей», 2001 .- 160.
2. Цивільне право .- К.: Вентурі., 1997
3. Цивільне та сімейне право України / За ред. Е.О.Харітонова.-Х.: «Одіссей», 2000.-544с.
4. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право, - К.: А.С.К., 2001,-832с.
5. Харитонов Є. О., Саніахметова Н. О.; Цивільне право України: Підручник. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. - 960 стор
6. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право: Приватне право. Цивілістика. Фізичні особи. Речове право. Зобов'язання. Види договорів. Авторське право. Представництво: Учеб. посібник. - К.: А.С.К., 2001.-832с.